Жінка — це невидима сила, яка здатна змінювати світ навколо себе, даруючи тепло, ніжність і натхнення. Її краса вражає не лише зовнішністю, а й внутрішньою гармонією, що випромінюється в кожному її русі. Короткі вірші про жінок здатні передати всю глибину її душі, висловити те, що словами не можна описати. Вірш про жінку до сліз розкриває її найтонші переживання, а красива жінка вірш — це зізнання в її величі та чарівності. Щаслива жінка вірш, своєю чергою, несе в собі відчуття легкості та внутрішнього спокою. У цих рядках живе вся краса, сила і мудрість, які несуть жінки у своєму серці.
Ніжні вірші про жінок
Жінка — це символ ніжності, тепла та любові, і кожен вірш, присвячений їй, відображає її незрівнянну красу та душевну гармонію. Вірші про жінок завжди наповнені легкістю, емоціями та визнанням того, що саме жінка робить цей світ яскравішим і теплішим.
Кохані жіночки, шановні,
Краса зовсім не в тім, що зовні.
Вона ховається в тиші,
Краса, міркую я, це стан душі.
Це склад думок прозорий, чистий,
Як погляд ясний, променистий.
Коли не крає серце смута,
І з язика не капає отрута.
А те, що зовні, то міраж, омана,
Яка проходить дуже рано.
Красивий одяг і взуття,
Це швидкоплинне поняття.
Придумав нам лукавий моду,
А сам мерщій пірнув у воду.
Кохані жіночки, шановні,
Краса, як бачите, не те, що бачимо ми зовні.
Ось так, з повагою до вас, ваш ГАК.
Ти – матері Сікстинської сестра ;
Земною, не надхмарною красою
Ти світиш нам. Падуть перед тобою
Віки й народи. Далечінь стара.
У пам’яті нащадків не вмира,
Новою розцвітаючи весною.
Ти провідниця в праці й серед бою,
Натхненниця і пензля і пера.
Ти бачила, як на простенькій лаві,
Забувши рани скорбні і криваві,
Перед тобою Гейне сльози лив.
Тобі одній утішити вдалося
Успенського, що перший зрозумів
„Мужицькі завитки” твого волосся.
Шаліє вихор полум’я і змори:
Коза, та бубон, та циганський стрій.
П’єр Гренгуар, високий і худий,
Уже забув містерії та хори.
Реве юрба, мов різнобарвний рій:
Пани, старці, войовники, актори.
Так всі річки у повновладне море
Вливаються, як многохвостий змій.
Дівочий стан приваблює і надить
Перед собором, де ряди химер
Зібралися холодну раду радить.
Він на коні, прекрасний Шатопер!
Але вгорі, в стрілчастій амбразурі,
Палають очі горді і похмурі .
Тобі одній, уявлена царівно,
Тобі одній дзвенять мої пісні;
Тобі одній в моєму храмі дивно
Пливуть молитви і горять огні.
Моє життя веде мене нерівно –
То на вершини, то в яри страшні, –
Та скрізь душа співає переливно
Про очі безтілесні і ясні.
У городі, де грають струни п’яні,
Де вічний шум, де вічна суєта,
Несу в душі слова твої незнані.
І серед поля, на яснім світанні,
Коли ще сном охоплені жита, –
Душа тебе, тебе одну віта.
Коли ти їхала до мене,
Коли до тебе я спішив,
І шум гаїв, і шелест нив –
Усе було благословенне.
Коли мене ти залишала,
Коли в дорогу я рушав, –
У круговерті днів і справ
Душа терзалась і страждала.
Життя здавалося тоді
Не вартим праці і старання.
Але надходив час вертання,
І я знаходив у тобі
Усе, чого не зміг знайти,
Сходивши всі шляхи й світи.
Стояла жінка на порозі…
Стояла жінка на порозі.
Ішов солдат. Вже проминув.
Та… озирнувся у тривозі
І до хатини завернув.
Вже чим було – почастувала.
Що мала – щедро віддала.
Нічого в нього не питала.
Нічого з нього не взяла.
Хлівець полагодив, повітку,
Ще й лати нові приладнав.
В задумі на вазонну квітку
Він, закуривши, поглядав…
Як проводжала від порога –
Мов скам’яніла край села.
А він – пішов.
Ще довго, довго
Подушка теплою була.
Щоб слава по тобі пройшла в усій країні,
Знімалась до небес хвала в потомні дні,
Перед лицем богів лише тобі одній
Я присвячу ручай, що в’ється по долині.
Хай не жене пастух отари рунопінні
На берег ручая; хай в ранки весняні
Барвисто зацвітуть троянди запашні.
Єлени іменем зову ручай віднині.
Як спраглий мандрівець там сяде відпочить
На килим буйних трав, під тінню верховіть,
Він заспіва пісень, присвячених Єлені, –
Любов’ю в ті часи вони були натхненні;
Нап’ється з ручая і пригадає вмить
Огонь, який палав у ніжнім серці в мене.
Вірші про жіночу красу
Жіноча краса — це не лише зовнішність, а й світло, що йде зсередини. Вірші про жіночу красу часто захоплюють уяву і створюють образи, які втілюють гармонію, елегантність і вишуканість, залишаючи незабутнє враження про красу, що вражає на всі 100%.
З давніх давен ходила балада,
Про дівчину з золотими сльозами.
Гуляла, співала, знайомство шукала..
Але не догадувалась, що її користали,
Зраджували, боляче робили,
Потім лиш сльози збирали, ломили…
Ось потім дівчина не довіряла.
Більше й сльози не пускала.
Зустріла юнака, гуляли, ходили..
Місяць як день пролітав, тут і одружитись зібрались,
Тільки не знала вона, про те, що він знає,
Про дівчину з золотими сльозами…
Пролетіли роки, тут один, завтра два
Посварились дівчина з юнаком,
Та розплакалась вона,
Плаче простими сльозами, і не розуміє сама.
Юнак здивувавшись промовив:
“Значить збрехали, ну так”
Дівчина не зрозумівши, спитала про що, а він промовляє:
“Не звертай уваги”
Підійшов і легенько обійняв, прошепотівши на вухо:
“Запам’ятай, ні один не вартує того,
Щоб лице твоє ніжне сльозами лилось”
Та обійняв чим найдужче.
Жінка- вона унікальна,
Тендітна як перша у світі роса,
Вона неповторна, тобою бажана,
Наповнена світлом, теплом як весна
Жінка для всього у світі початок,
З безмежним коханням дарує життя,
Жінка це щастя й любові нащадок,
Вона є творець усього майбуття.
У кожному віці вона особлива,
П’янка коли зріла, як янгол – дитя,
У кожному прояві вона вродлива,
В час радості й навіть у час каяття.
Вона як троянда, буває з шипами,
Але як дурманить її аромат,
Не поспішай її вабить словами,
У неї є загадка, пил і азарт.
Жінка – вона особлива,
Це книга в якої немає кінця,
Найкрасивіша коли щаслива,
Тоді вона муза для творів митця…
Не смію залишатись в некоханім серці,
Не буду говорити про любов
Тому з ким серце моє в такт не б’ється,
Брехати буде він мені знову й знов.
Не смію на згадку залишати
Провини чи образи почуття.
Хай живеться тихо, мирно і щасливо,
І своє щастя ще обов’язково знайду я.
Бо я не можу просто так любити і втрачати.
Для мене вірність є дорожча золота й грошей,
Вона не дасть серед такої легковажності пропасти,
Бо то є ключик, та не для всіх дверей.
Не смію вірити чужим словам,
Багато їх, але суті мало.
Буває щастя своє тримаємо в руках
Та обмінюємо і втрачаємо недбало.
І тільки, Господи, дай сили
Забути тих з ким розминувся шлях,
В житті хай їхнім буде справжнє диво
І райдуга везіння теж не покидає нас.
Дівчина, жінка, мама, бабуся,
В кожній із них я залишуся…
Дівчина – ніжна і вічна Весна,
Жінка – тому, що пізнала кохання вона.
Мама – це пташка, що вірно дітей береже,
Ну, а бабуся – це скарб для онуків уже.
Жінка завжди гарна й багата,
Саме від неї в теплі й добрі хата.
Жінка – і диво, й солодкий гріх,
І неповторність, й загадка для всіх.
Що може жінка?
Що може жінка? З Богом в серці – все!
Їй не забракне сили і терпіння:
Вона коханому надію принесе,
І надихне митця на сотворіння.
Її любов плекає немовлят,
Її рука гойда колиску людства,
І хоч обов’язків земних довжезний ряд,
Вона і вічне не вважає за безумство.
Все промовляє у руках її:
Квітник, що барвами едемськими буяє,
Червоний борщик на здоров’я для сім’ї,
Рум’яний хліб, що навіть душу насичає.
В її долонях спиці і гачок
Одягнуть бідного, замерзлого зігріють,
А голка й жмутик різних ниточок –
Не лиш картину вишиють, а мрію!
У неї в справах – завжди добрий лад,
За що не візьметься – їй все вдається.
У жінки кожної є свій талант –
Він розквітає, коли Бог у серці!
Біловолоса жінка
під зливою.
невже вона не боїться дощу?
невже твої руки вологі
й чому
не несуть її в спокій
трамваї?
хто ж тебе, жінко,
оберігає?
хто ж тобі, світла,
у поміч?
сяйво столичних околиць
ніч роздирає
і висне,
хто ж тебе, жінко,
навмисно
тримає?
хто ж тебе, жінко,
оберігає?
хто ж тебе, жінко,
оберігає?
Як довго вдивляється жінка в осіннє озеро,
Забувши про світ навколишній… погляд не в силі,
Про біль кричати. Такий непорушний спокій –
Тривожний, вразливий,
Що позаду, спинившись, прохожий,
Тривожність ще більше підсилює.
Чи то прикували до себе граційні лебеді?
Чорні цятки качок, що викльовують зверху водорості?!
Що погляд її незворушує й тендітна дівчинка,
Що котиться з поскрипом шприх на велосипеді.
Можливо вона розчиналась у водах молодості?
Пригадала гуляння алеями, кохання своє, кокетство,
Чи може на дно залягають свинцеві помисли,
Що повз пролетіли любов, життя, мистецтво.
Що забуті поети в розгойданих ночах поспіхом,
Під склепінням осіннього неба у водах втоплені,
І тільки сьогодні, їх душі почулись з озера,
Що їх голоса під намулом лежать, переповнені
Вчорашнім відчаєм.
Ах, плюнути б їй на холод, у воду звільнити кинутись,
Як є, у пальто, розполохавши білих лебедів,
Та осінь холодна, та й сором, до слова, стримує.
До того ж уява завжди перебільшує з трепетом.
Немає нікого, нічого на тому дні.
Вона стрепенулась. Нікого, нічого – напевно.
«Направду, прекрасні осінні, холодні дні», – сказала вона,
і додала, – та білі лебеді».
Є міліарди красивих жінок
Але вона.. Вона ідеальна.
І скільки б я не читав книжок,
Вона все одно буде не стандартна.
Її манера, волосся, вуста
Погляд і спілкування…
Вона була ідеальна, але сама
Її потрібне було лише навчання.
І які б вона не говорила слова,
Звичайні чи особливі.
Я все одно закоханий в її очі, вуста
Але із нею помру один лиж…
Жінка – це квітка в різнобарвних кольорах,
Жінка – це радість і сонце, що купається в її очах,
Жінка – це оберіг для чоловіка і дітей,
Жінка – це неповторної краси музей.
Жінка – це весна бурхлива, що виходить з берегів,
Жінка – це літо тепле у обіймах у Твоїх.
Жінка – це мудра книга страв смачних,
І шлях до серця чоловіка – саме через них.
Коли усміхається жінка,
То сонце виходить з-за хмари
І б”є в золотії литаври,
Коли усміхається жінка.
Як в жінки сльоза на обличчі
Й душа її плаче від горя –
Навколо все сіре й порожнє,
Як в жінки сльоза на обличчі.
Як світлої радості хвиля
Жіноче єство огортає,
То серденько ніжно співає
І щастя з”являються крила.
Хай завжди всміхається жінка,
Кохає і буде кохана,
Бо й справді вона – незрівнянна,
Коли усміхається жінка.
Якщо жінка заходить в твій дім, поступися треба, їй вчасно,
І хвороби, що знали час, рясно спори, сльози — геть підуть, як дим…
Якщо жінка заходить в твій дім.
Приготуй своє серце до праці, якщо ти, щей поет, та Горацій — Кращий рядом, бо разом — в вир зим.., якщо стерпить час — Рай і Бедлам, приготуй своє серце, мрій «злам»…
Якщо жінка заходить в твій дім,
Серце знатиме чари розлуки …
Забувай про вино та науки,
Стань прозорим, як день в щасті рим,
Якщо жінка заходить в твій дім.
Підкорися і очам, і промов
Ну хоча б спочатку, зненацька…
Ти дізнаєшся, біль, все.., немов,
Не зникають, як лялька чи цяцька.
Поступаючись, наче любов.
Розкажи їй, даруй, не в авто,
Що засмучує враз та турбує,
загадковість відчуєш., не всує,
З мрій Шопена, про джас і Ватто,
Якщо знаєш про це казок сто…
Якщо жінка приходить в снах рим,
То можливо вже послана богом,
Дім твій стане кохання чертогом,
Відтепер ти не будеш старим,
Якщо жінка приходить в твій дім.
Сильна жінка вірш
Сила жінки — в її здатності долати труднощі, в її непохитності та мудрості. Вірші про сильну жінку відображають її незламність, віру в себе та відвагу, що дозволяє їй залишатися вірною собі, навіть перед найсерйознішими випробуваннями.
Жінка може усе стерпіти, відмовитись від вартостей,
єдине, за що жінка може убити – за те, що вбивають її дітей!
Жінка усе може забути, стати новою як білий лист,
єдине, що жінка не може не чути – це плач дитини й нагайки хлист,
в жінки можуть усе забрати, знищити і розтовкти,
та жінку ніколи не зможуть зламати, якщо за нею стоїш мужній ти!
Жінка, що бачить смерті людей, НІКОЛИ не буде слабкою,
Жінка – любов і жінка – життя,
ЧАС ЖІНЦІ БУТИ ЯК ЗБРОЯ!
Сильна жінка ніби-то не плаче –
На обличчі спокій залиша…
Та ніхто ніколи не побачить,
Як зривається на крик її душа.
Сильна жінка ніби-то не чує,
Що за спи́ною торочать язики.
Та ніхто ніколи не відчує,
Як це все дається їй в знаки…
Сильну жінку ніби не хвилює
Жмут думок, на неї кинутий сміттям.
Вона посмішку щодня собі малює
І приховує образи під вбранням.
Сильна жінка, скажете – не любить,
Мов у неї серце кам‘яне.
Та її любов ночами губить,
Нагадавши вкотре про сумне.
Сильна жінка виграє́ двобої,
Залишаючись незламною повік.
Тільки прагне одного́: щоб буть слабкою
Їй дозволив справжній чоловік.
Ти – сильна жінка, витримаєш все,
І те, що виходу немає – лиш здається.
А пережите, – новий досвід принесе, –
Ніщо нам легко в цьому світі не дається!
Ще не таке переживала на шляху,
І це колись минулим тобі стане.
Ти, головне, не піддавайсь страху,
І не притягуй у життя усе погане.
Ти – сильна жінка, мудра, вольова,
Ти можеш набагато більше, ніж гадаєш.
І це не сльози, це погода дощова,
Ти все в житті переживеш! Ти ж добре знаєш!
І знову перегорнута сторінка
Почала все життя з нуля
Ти знаєш, кажуть сильна жінка
Та, що впаде й підніметься, а я…
Так впала у близьких – очах
Всі кажуть розуму нема
Але і в найстрашніших снах
Ніколи не є важливими слова
Невже хтось має право судити
Чи вирішувати, як маю жити
Скажу “моє життя – живу, як хочу я”
За спиною почую ” з розуму зійшла”
Я промовчу і тільки посміхнусь
Минуле позаду, туди не вернусь
Погане викину я з голови
Навіщо згадувать даремно
І без сліз, розчарувань і журби
Залишу тільки спогади приємні
Усе, вже перегорнута сторінка
Початок є – далеко до кінця
Ти знаєш я є сильна жінка
Зуміла піднятись, без чужого плеча…
Ви бачили колись, як плаче сильна жінка?
Не бачили? Отож! На те вона й така.
Сміється мов ручай, так весело і дзвінко,
А що у неї там таїться у думках?
На людях завжди все “по вищому розряду”:
Одежа, макіяж, робота і сім’я,
Вона нікого з нас не просить про поради,
А як і треба-все вирішує сама.
Та тільки стихне шум, огорне хату нічка,
В дитячу зазирне-все тихо, діти сплять,
Залізо сили в ній розтопиться мов свічка,
І хочеться в обіймах ніжних потопать.
Присяде край вікна в старім пухнастім пледі,
Лиш поглядом пустим уткнеться в чорну даль-
Вона тепер слабка. Вона тепер не Леді,
І вирветься з грудей назовні вся печаль.
А зранку підведе свої красиві брови,
До школи дітвору, до офісу сама,
Й до вечора усе піде по колу знову,
І знатиме лиш ніч, що плакала вона.
Короткі вірші про жіночу красу
Часом найкращі вірші — це ті, що лаконічно і точно відображають всю глибину та чарівність жіночої краси. Короткі вірші можуть бути такими ж глибокими та виразними, як і довгі, вражаючи читача одним-єдиним рядком, який запам’ятовується надовго.
Жіноче свято і весна
Несуть з собою дні погожі.
По всій Землі, для всіх людей –
Весна і жінка дуже схожі.
Здоров’я , ніжності, тепла,
Кохання вам бажаємо,
Із першим святом на весні
Усіх жінок вітаємо!
А жінка в світ приходить для любові!
Любити маму — поки ще мала.
Любити лялю — тільки підросла.
А коли вперше стала на поріг —
Любити небо і м’який моріг,
Дім батьківський і квіти чорноброві,
Бо жінка в світ приходить для любові.
Узброєнням бику дала природа ріг,
Рибині – плавники, зайцям – нестримний біг,
Могутні пазурі – цареві звірів леву,
Рисистому коню – в копитах миць сталеву,
Орлу для льоту ввись – невтомних два крила,
Повзучому гаддю – отруту для жала,
А розум мудреця мужчинам дарувала.
І тім що для жінок нічого вже не мала,
Дала їм лиш красу, щоб слугувала їм,
Замість меча й списа, озброєнням страшним.
Перед красою їх безсилі ми в двобої,
Вона сильніша всіх – богів, людей і зброї.
Немов троянди віть у пору квітування,
У ніжній юності,у розповень краси,
Коли сіяє світ у райдузі роси,
Сльозами пойнятий імлистого світання.
Амур і грація знайшли в ній раювання,
Від неї пахощі п’янять сади й ліси,
Та сонце розстеля жагучі паруси,
Й троянда клонить віть, безсила, в час кохання.
І ти, вродливице, у юності цвіла,
На небі й на землі була тобі хвала,
Та парка заздрісна життєву нить урвала.
На похорон сумний несу з долин, узвиш
У глеку молоко і квітів повен кіш,
Щоб ти трояндою і в гробі розцвітала.
Коли б тобі бажав я сліз і муки,
І кари найстрашнішої бажав,
Я б не викручував твої тендітні руки
І в хмурім підземеллі не держав.
Ні, я б не став тебе вогнем палити,
З тобою б розквитався без жалю:
Я б побажав тобі когось отак любити,
Як я тебе люблю.
Українські вірші про жіночу красу
Українська поезія завжди славилася своєю глибокою емоційністю та любов’ю до рідної землі, і коли мова йде про жіночу красу, ці вірші набувають особливої чарівності. Вони переповнені народними мотивами, символами та образом жінки як джерела життя, ніжності та сили.
Жінки бувають зовсім різні,
І дивляться по-різному на світ,
У кожної із них свої перлинки,
Свій погляд, стиль, свій дивосвіт.
Одна шикарна! Так, по-іншому не скажеш,
Все ідеально: погляд, посмішка і стать.
Такі підкорюють мужів державних,
Таким корона личить, діамант.
Таких жінок, малюють на картинах,
Поети їх оспівують в піснях.
Така краса з далека і до нині,
Є візитівкою народу у віках.
А інша посміхнулась, зашарілась
І опустила очі, наче лань,
Збентежилась, напевно, стрепенулась,
А на очах, наївності вуаль.
Таку б вести життям за руку,
Та ні, завжди носити на руках,
І захищати, і лілеяти, любити,
Такі ще там народжені, в казках.
Щодня до ніг їй сипати прикраси,
Цукерки дарувати, шоколад,
І персики, гранати, ананаси,
Щоніч вести в країну «зорепад».
А є така, що погляд не ховає,
Йде впевнено дорогою в світи.
І що в житті їй треба, точно знає.
Таку непросто з розуму звести.
З такою жінкою по світу мандрувати.
Саме така підкорить Еверест,
В житті вершини зможе досягати,
Придумає, збудує і зламає вщерть.
Така ніколи осторонь не буде.
Ця жінка зможе словом і мечем,
Усе здолає, переможе і здобуде,
В житті своєму стане сіячем.
Бо жінка та сама своїм життям веслує,
Як буревій пробудить, закружля,
А потім втихне, ніжно зацілує,
Засне спустошена, неначе немовля.
Жінки бувають зовсім різні,
Перлинки в кожної свої.
От тільки мрії, мрії спільні:
Знайти кохання у житті.
Чарівна Мати, Жінка-Берегиня,
Для милого-кохана, а для батьків-дитина.
Нехай щоранку солов’ї вплітають пісні в коси,
Зозуля щира у гаю збирає срібні роси.
Чарівні очі, сині та бездонні,
Мільйони тонуть в них, немов в безодні.
І простору в душі немає краю,
Жінка, немов квітка розквітає.
Зустрічає сонце, тягнеться до світла,
Всесвіт у долонях, а на серці літо.
Жінка, то кохання, то є ласка Божа,
Зрозуміти щастя, то не кожен зможе.
Жінка- це натхнення, що бере початок,
Джерело цілюще, дитятка зачаток.
Жінка, то рушійна та незламна воля,
В неї є щаслива і нещасна доля.
Ми життя даємо, любимо, страждаєм,
Дивимось в майбутнє, кращого чекаєм.
Жінку не здолати, то Стихійна Сила,
Жінку не зламати, в неї білі крила.
Найкраща в світі жінка – українка.
У ній сплелись і розум, і краса,
Вона тендітна й ніжна, ніби квітка,
А глибина очей – мов небеса…
Вона уміє бути чарівною,
Та в той же час – і скромна, і проста.
Не зіпсувати косу сивиною,
І зморшкам не затьмарити уста…
Вона і щира, й добра, і мрійлива,
А її голос – чисте джерело.
Вона посеред інших – особлива,
Бо завжди випромінює тепло.
Про чуйне її серце пишуть вірші,
Кричать журнали з перших сторінок.
Бо ж українка – це найкрасивіша
На всій планеті жінка із жінок!…
Наша Батьківщина Україна теж жіночого роду. Тож нехай вона буде багатою і квітучою, а усі її жінки будуть найщасливішими у світі.
Я просто жінка. Просто жінка я.
П’ять букв у слові – ну куди простіше?
Я люба, я кохана, я твоя,
Я та, яка на світі найрідніша.
Сумна і ніжна. Мовчазна і ні.
Я та, якій протягують долоні…
Я палена у відьомськім вогні,
І писана у золотій іконі.
У муках я життя тобі даю,
І зуби зціплю на війну пускаю.
Біля вікна задивлено стою.
Я просто жінка… І немає краю.
Такій ось простоті. З ребра чи ні.
Я Єва, я спокусниця Адама.
Я та, якій присвячують пісні
І та, якій гукають просто «Мамо…»
Я просто жінка. Грішна і свята,
Слабка і сильна, темна і яскрава.
Я просто жінка, просто жінка. Та,
Якій потрібне щастя, а не слава!
Найкраща в світі жінка – українка
У ній сплелись і розум, і краса,
Вона тендітна й ніжна, ніби квітка,
А глибина очей – мов небеса…
Вона уміє бути чарівною,
Та в той же час – і скромна, і проста.
Не зіпсувати косу сивиною,
І зморшкам не затьмарити уста…
Вона і щира, й добра, і мрійлива,
А її голос – чисте джерело.
Вона посеред інших – особлива,
Бо завжди випромінює тепло.
Про чуйне її серце пишуть вірші,
Кричать журнали з перших сторінок.
Бо ж українка – це найкрасивіша
На всій планеті жінка із жінок!…
Красива жінка…ніжна, чарівна…
Така омріяна, оспівана піснями.
Вона весела, сильна і слабка,
Свята…хоч інколи із грішними думками.
Комусь донька… Знайома…Чи сестра
Для когось подруга вона…або кохана..
Хтось їй шепоче лагідно – “Моя…”
А хтось так ніжно називає її МАМА…
Вона щаслива, радісна, сумна…
В її душі звучать то сміх…то сльози…
Така нестримна, вічна…і п’янка,
…а інколи й лютіша за морози…
Закохана, як ангел в небеса,
І Богом послана на землю, щоб любити…
В ній оберіг… В ній ласка і краса…
Її не кожен в силі зрозуміти…
Красива жінка…ніжна, чарівна…
Донька, знайома, подруга…і мама
У ній сплелися різні імена…
Вона одна така…з ребра Адама…
Краса жіноча – це, як промінь світла,
Це свіжий для весілля коровай.
Краса жіноча – це батьківський витвір,
Весняний подив і душевний рай.
Її краса – це перший поцілунок,
Що береже кохання на життя.
Її краса – неначе ніжний трунок,
Як не сповите вроджене дитя.
Краса жіноча – діамант в оправі,
Що світиться у відблиску очей.
Рожеві щічки, рученьки ласкаві,
У пишноті оголених плечей.
А ще краса жіноча – це святиня,
Коли її шанує чоловік.
Краса жіноча – гордість, не гординя,
Вона дається кожній раз на вік.
Кожен вірш про жінку — це як частина її неповторної суті, де кожне слово та римування додає ще одну барву до цієї безмежної палітри краси. Вони зберігають та передають ту магію, яку не можна описати простими словами. Вірші про жінку завжди будуть актуальними, адже вона є джерелом натхнення.
