Вишиванка — це не просто елемент одягу, а справжній символ української ідентичності, культури та історії. Кожен візерунок на ній несе в собі глибокий зміст і духовне значення, відображаючи тисячолітні традиції наших предків. Вишиванка об’єднує українців по всьому світу, нагадуючи про рідну землю, любов до своєї країни та гордість за свій народ. Ця стаття пропонує добірку з 30 віршиків, присвячених вишиванці, що не тільки відображають красу українського орнаменту, але й передають глибокі емоції, пов’язані з цим національним символом.
Вишиваночка
Щоб вишиваночку вдягати,
Вагомий привід нам не треба мати.
Її ми хочемо носити кожен день,
Співать народних в ній пісень!
Вишиванка
Вишиванка – символ України,
Кожної великої родини,
Нашої історії та мови
Залюбки вдягаємо її знову.
Просто наснилося
Просто наснилося — хрестик до хрестика
Доленьку я вишивала свою…
Дуже старанно і ніжно, мов пестила
Вік свій щасливий у ріднім краю.
Чом обірвалася нитка червоная?
Чом раптом чорним постало шиття?
Хрест до хреста… Над могилами зморена
Бореться доля за гідне життя…
Просто наснилося? В сні чи в реальності
Хрестиком долю я шила свою?
Сум неодмінно знов зміниться радістю,
Вишию все те, що дуже люблю!
Хай розквіта вишиваная доленька,
Хай рушниками простелить шляхи.
Згинуть війна і гіркая неволенька,
Щастя і мир подарують роки!
Тетяна Строкач
Одягаю вишиванку
Синьо-жовта стрічка
В мене у волоссі.
Я хоч ще маленька
Та заплітаю коси.
Одягаю вишиванку
Та іду в садочок зранку.
Вишиване платтячко
Плаття-вишиванку
Одягаю радо,
Буду в ній сьогодні
з друзями гуляти.
Мені личить унікальний
Одяг наш національний!
На свята уся сім’я
На свята уся сім’я
Мама, тато й навіть я,
Вишиванки одягаєм
В центрі міста ми гуляєм.
Хай всі знають, що родина
Любить неньку-Україну!
У садку попросили
У садку нас попросили всіх до свята
Вишиванку з дому взяти.
Зранку ми її попрасували,
акуратно із собою взяли.
Одягнули у садку й закружляли у танку!
Вишиванка
Вишиванка! Скільки сокровенного у слові…
Океани ніжності, любові, теплоти,
Вірності, патріотизму… Вже напоготові
І прикметники… Не переповісти.
У такій сорочці кожен, наче сонце, сяє,
Лине український генетичний код…
Запишаймося ще більше найріднішим краєм!
Споконвічний волелюбний ми народ.
Вишиваночка зігріє кожному серденько,
І нахлине спомин про відважний рід,
Пригадаєм шанобливо татуся і неньку.
А який залишим по собі ми слід?
Надихне на дивовижну заповітну мрію
Витвір життєдайний працьовитих рук.
Я зізнатися в любові вам усім посмію,
Щоб відволікати від війни та мук.
Українці не забули вікових обрядів,
І в серцях плекають прадідів пісні…
Вберігають вишиванки від куль та снарядів
Наших вояченьків на святій війні.
Пам’ятаю як бабуся плідно вишивала
І лляні, і полотняні сорочки…
Сараною злобно суне путінська навала,
Щонайбільш страждають любі діточки…
Тож за вишиванку, за блакитне чисте небо
Рушмо, як один, в священний правий бій!
Захистімо Націю! Вчиняймо все, що треба…
А найперш тримаймо наш духовний стрій!
Я вже бачу, що орда кремля напрочуд блудна
Утікає з української землі.
Те, яка у московітів тупість непробудна,
На рашистському вкарбовано чолі,
Бо інакше не напали б на святу свободу,
Прагнучи урвати лакомий шматок.
Їм, рабам, не зрозуміти гідності народу,
Тож потрапив ворог в лабіринт пасток.
Стала мова солов’їна поперек горлянки
московитам недозрілим і сліпим…
Не здійснить кремлівський злодій плани-забаганки.
Тож, Європо, перемогу не проспи.
«Хай не буде осторонь твоя стояти хата!» –
Ось такий лунає гучно заклик мій.
Поспішай-но же хуткіше про свій мир подбати,
Бо на черзі ти, безпечна, зрозумій.
Спонукає захистити мила вишиванка
Горизонти серця. І загине тля.
Україна самостійна! Не імперська ланка!
Скоро звільниться від ворога земля!
Вишиванку Перемоги вишиваєм разом,
Кожен з нас – незламності палкий співець.
Україна сяятиме у віках алмазом,
Бо непереможний наш союз сердець!
Тетяна Комлік
Якщо людина хоче вишивати
Якщо людина хоче вишивати,
Знайдеться в неї голка, нитка, час…
Зуміє всі відтінки підібрати,
Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.
Якщо людина хоче вишивати,
Побачить в цьому радість і красу.
І по узорах буде мандрувати,
І вишиє на квіточці росу,
І створить диво, первозданну казку,
Їй усміхнеться сонечко в вікні,
Бо відіб’ється і любов, і ласка
У хрестиках на білім полотні.
Надія Красоткіна
Я вишию сорочку
Я вишию сорочку кольорову
Й по білім світі гордо в ній піду.
У ній зустріну пору світанкову
І щастя світле я у ній знайду.
Я – українець! Дуже гордий з цього.
Несу у світ традиції свої
Для себе в Бога не прошу нічого,
Все в мене є: і гори, і гаї,
Поля родючі, повноводні ріки,
Озера сині, чисті небеса…
Я син землі від роду і навіки,
В краю, де поруч казка і краса.
Я – українець з щедрою душею,
На вишитому рушникові хліб несу.
Горджуся Україною своєю
І в серці бережу її красу,
Історію, традицію і пісню,
Й правдиве слово-думу Кобзаря…
То ж вишиванку я до серця тисну
І вірю, що зійде моя зоря.
Надія Красоткіна
Вишивала мама
Мама вишила мені
Квітами сорочку.
Квіти гарні, весняні:
– На, вдягай, синочку!
В нитці – сонце золоте,
Пелюстки багряні,
Ласка мамина цвіте
В тому вишиванні.
Вишиваночку візьму,
Швидко одягнуся,
Підійду і обніму
Я свою матусю.
Вадим Крищенко
Вишиваноча – наша сила
Вишиваночко світанкова,
Твоя усмішка люба нам.
Твоя ниточка веселкова –
В горлі кісткою ворогам.
Твоя вишивка білокрила –
Закодований оберіг.
В твоїй усмішці – наша сила,
Досвід прадідів і доріг.
Наталя Карпенко
День вишиванки
День вишиванки. Це великий день,
Бо люди згадують сім’ю, родину.
Як шила мати і вела пісень,
Сорочку гарну вишивала сину.
Лягав собі узор на полотні,
А мати шила і думки вплітала.
Так долю вишивала день при дні,
Щоб добра доля сина не минала.
А як же вишивала рушники
І дарувала дітям на дорогу…
Щоб діти подолали всі шляхи
Й верталися до рідного порогу.
В тих вишиванках думи і пісні,
Про щастя мрії, туга за синами,
Тривога вічна, гарні дні ясні,
До Бога звернення — молитва мами.
Надія Красоткіна
Вишиванка
Узор вручну, широка планка,
Легенький запах ковели.
Моя сорочка вишиванка ,
Вся ніби сплетена з трави.
Дніпра потоки, степ , простори,
По лівій, правій стороні.
Червоно – чорні всі узори,
Мережив ряд на полотні.
Леся Вознюк
Сорочка-вишиванка
Сорочка-вишиванка! Модно й гарно!
Всі різні, двох однакових нема,
Як і людей знайти подібних марно,
Однакових нема, усе дарма.
Робота кожна індивідуальна,
Узор чи колір треба замінить.
Для сина він тепер уже сакральний,
Це оберіг, що завжди захистить.
Вкладає мати душу в вишиванку
І вся любов у хрестиках живе.
Буває, що й не ляже до світанку,
А за вікном он Місяць вже пливе
І заглядає в хату, заглядає…
Свій промінець, мов ниточку, дає.
А мати і часу не помічає,
Все вишиває й думає своє…
Надія Красоткіна
Я вишивку свою вплела
Я рідний край та мову солов’їну
У вишивку свою вплела, в нитки.
Я прославляю рідну Україну,
Яскраві вишиваючи квітки.
Душею я до полотна пристану
Та настелю на ньому краєвид.
Я іншою ніколи вже не стану
Під впливом промайнулих літ.
Ольга Вишневська
Вдягни свою чудову вишиванку
А українська вишиванка — диво,
У ній народу код, його душі.
І кожному в ній зручно і красиво,
Вдягнути ж вишиванку поспіши.
І гордо йди у ній по цілім світі,
Та мовою своєю розмовляй!
І хай сміється сонечко в зеніті —
Ти рідного свого не забувай!
Бо в ньому все — ліс, гори і долина,
І річечка, й маленьке джерельце,
Твій рідний край, чарівна Україна,
І мати, й батько — пам’ятай про це!
І хліб на вишиванім рушникові,
І пісня, що до серця пролягла,
І краєвиди навкруги чудові,
І стежка, що у Всесвіт повела.
Вдягни свою чудову вишиванку,
Відчуй в ній ласку і душі тепло,
І чистий ранок в ніжному серпанку,
І те, як добре з мамою було.
Надія Красоткіна
Українська вишиванка
Вишиванка рідна, ну хіба не диво?
В ній ходити модно, стильно і красиво.
Це митецький витвір, це краса і казка,
В ній душі наснага, материнська ласка.
Кольори сплелися в ній в узори й квіти,
Щоб були щасливі і сміялись діти.
А веселі люди від краси раділи
І самі, звичайно, вишивати вміли
Червону калину, зелені листочки,
Щоб були щасливі доні і синочки.
Й рідні вишиванки їх оберігали
Від біди в дорозі діток захищали.
Щоб у вишиванках хлопчики мужніли,
Рідну Україну захистити вміли.
Вишиванка наша, ну хіба ж не диво?
В вишиванці завжди модно і красиво…
Надія Красоткіна
Стара сорочка
Стара сорочка, давня, як війна.
Сорочка наша, вишита хрестами.
Минулі війни пам’ята вона,
Не стерлись біль і квіти за літами.
У ній справляли,може, весілля.
Я ж одягну її у час воєнний.
Стара сорочка нині звеселя,
Бо є в нас те, що зветься незнищенним.
Крізь сотні літ свободи дух живий.
Крізь тисячі років лунає пісня.
Воєнний досвід у нас всіх старий,
Бо з ворогом-сусідом завше тісно.
Старі сорочки, наче оберіг,
Вони із нами йдуть до перемоги.
За тих, хто зараз і раніш поліг,
За тих, хто відрива чортяці роги.
За тих, хто захищає кожну мить…
Несімо енергетику народу.
Бо Україна ж вічно буде жить.
Цінуймо її історичну вроду.
Руслана Лоцман
Сорочка-оберіг
Вишивала мама синіми ниткам, –
зацвіли волошки буйно між житами.
Узяла матуся червоненьку нитку, –
запалали маки у пшениці влітку.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали квіти України:
маки та волошки, мальви біля хати.
Долю для дитини вишивала мати.
Шила-вишивали хрестики зелені, –
зашуміло листя на вербі й калині.
Золотилось сонце у розлогій кроні.
Вишивала долю, наче по долоні.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали символи Вкраїни:
і верба, й калина, сонях біля хати.
Щастя для дитини вишивала мати.
Білими по білім вишивала ненька,
до ниток вплітала всю любов серденька.
Дрібно гаптувала росяні мережки,
щоб не заростали у дитинство стежки.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стала рідна Україна.
Мамину турботу збереже сорочка,
захистять від лиха хрестиків рядочки.
Леся Вознюк
В нашім домі
Всі хвилини вільні
в нашім домі — спільні.
Батько щось ладнає,
мати вишиває…
І мене вчить мати
також вишивати.
Спершу все для Галі —
для моєї лялі,
потім по стібочку
братові сорочку…
Вишивать навчуся,
як уміє ненька,
вишию з любов’ю
рушничок чудовий
на портрет Шевченка.
Марія Хоросницька
Вишиванка
Золотими промінцями на світанку
Привітало сонце неба голубінь.
Вишиваємо сьогодні вишиванку
Для нащадків, для майбутніх поколінь.
На сучасній вишиванці візерунки
Будуть з подвигів, зі спогадів і справ,
Мужності людей, історій порятунку,
Віри у добро, що кожен в серці мав.
Прикрашаєм щедро квітами-сльозами,
Серцем обираєм барви-ниточки,
Щоб біди не знали більш ніколи мами,
Щоб зростали в мирі доні та сини.
Чи довіку вишиванці нашій бути,
Чи на нашім українськім полотні,
Чи дозволим злочини тяжкі забути –
Все від нас залежить, нашої борні.
Ганна Максимович
Вишиванка
Вишивала мати сину
Празникову сорочину
Не хвилину, а годину не одну.
Вишивала для синочка,
Ох, сорочечку-сорочку,
Голка бігала-пливла по полотну.
Вишивала йому долю,
Вишивала вітер в полі,
Вишивала і надію, і любов.
Вишивала і дорогу –
То круту, а то розлогу,
Шаблі блиск і тихе цокання підков.
Вишивала сину щастя –
Хай воно йому удасться!
Вишивала щире серце молоде,
Вишивала карі очі,
Силует стрункий, дівочий,
Що в очах його калиною цвіте!
Вишивала-вишивала,
Ніби долю його знала,
То співучу, то солодку, то гірку.
На сорочці барви грають,
Ніби сонце серед гаю,
У життя стрімку зливаються ріку.
Володимир Даник
У вишневому садочку
Тоня вишива сорочку.
Вміло нитки підбирає,
Тихо пісеньку співає:
“Ой летіли дикі гуси…” —
Для рідненької матусі.
Гарно доня вишиває,
Сонця промені вплітає.
Наталія Любиченко
Вишиванка
Вишиваю вишиваночку
Я для братика Іваночка.
Вишиваночка у вишеньках,
Ягідками рясно вишита.
Вся в мережках вишиваночка
Подарунок для Іваночка.
Варвара Гринько
Вишиванка
Рано-вранці, на світанку,
Вишиваю вишиванку.
У зеленім житі
Буду ворожити.
Попрошу у неба
Солов’їний щебет.
Попрошу у квітки
Чарівної нитки.
Тоненької, шовкової,
Нитки кольорової.
Полотном біленьким
Вишию рівненько
Голосну сопілочку
І вишневу гілочку,
Пташечку, калину,
Маму і дитину.
Вийся-вийся, голочко,
Вишиваю долечку.
Візерунок рясно –
Буде доля красна.
Яна Яковенко
Мені сорочку мама вишивала
Мені сорочку мама вишивала,
Неначе долю хрестиком вела,
Щоб лихих стежинок не шукала
І до людей привітною була.
Виконуй доню – мама говорила
Життя закони, істини прості,
Не зраджуй землю, що тебе зростила,
Не залишай нікого у біді.
Наталія Май
Одягнімо, друже, вишиванки
Одягнімо, друже, вишиванки –
Наш чарівний український стрій.
Не для когось, не для забаганки,
А для себе, вірний друже мій.
Одягнімо вишиванки, друже,
Як одвічний предків талісман.
Хай не буде серед нас байдужих
І один в нас буде отаман.
Одягнімо в свята і неділі,
В будень, за потреби, одягнім
І відчуєм – вороги безсилі
Зруйнувати український дім.
Одягнімо вишиванки, друже,
Хай побачить українців світ –
Молодих, відважних, дужих,
У єднанні на багато літ.
Василь Дерій
Вишиванко моя
Вишиванко моя, моя доле,
Мій святий оберіг, моя пісне!
Золоті колосочки у полі
І волошки, мов небо, блакитні.
Вишивала барвінком хрещатим
Ту сорочку моя Україна.
Насадила добра біля хати,
Щоб втішалася кожна дитина.
Вишивала вона вечорами
Для синів сорочки і для дочок.
Й проводжала у бій з ворогами,
Вклавши в душу землиці шматочок.
— Вишиванко моя, сорочино,
Вбережи від біди і нещастя!
Дай же вижити кожній дитині,
Дай добра усім, миру і щастя!
Гірко плаче моя Україна,
Низько голову в горі схиляє…
Її діти стоять до загину,
Рідну неньку в бою захищають.
Та прийде перемога і воля,
Ступить син на поріг, усміхнеться.
Зацвіте вишиванкою доля
Й миром небо до нас обізветься.
Наталія Кузьмічова
Вишиванка
Вишиванку можна вишити красою,
Вишивати щиро — думати про долю.
Думати про долю — Неньки України,
Як мир повернути й щастя знов зустріти.
Вишиває дівчина свою вишиванку,
Думає про парубка, з вечора до ранку.
Нитками червоними — узори поклала,
Зеленими нитками, про себе сказала.
Синій колір ниточки, нас всіх захищає,
Як клала узори ті, в небо поглядала —
Змилуйся Всевишній, змилуйся над нами,
Будь нам оберегом перед ворогами.
Свято вишиванки, нас усіх гуртує,
Ми за мир у світі — нас краса чарує.
Вишивала мати — сину вишиванку,
Хрестиком узори, клала на світанку.
Захисти їх Боже, збережи й помилуй,
Вони там за волю й за майбутнє гинуть.
Чорну нитку в руки, матінка не брала,
Жовту і небесну між червону клала!
Микола Бурзак
Вірші про вишиванку — це не просто римовані рядки, а душа народу, відтворена у словах. Через поетичні твори ми пізнаємо глибину любові до рідної землі, мудрість поколінь та незламність духу українців. Ці вірші допомагають не лише зберігати культурну спадщину, а й передавати її майбутнім поколінням. Нехай вони надихають кожного на гордість за свою націю, пробуджують любов до рідної мови та культури, як і сама вишиванка — одвічний символ нашої країни.
